Чому Південна Корея така популярна? (частина 1)

Ви, мабуть, помічали певний ажіотаж навколо Південної Кореї, та і загалом Азії, в останні 10 років?

Світ поступово починає зачаровувати корейське кіно та музика, а також косметика, їжа та техніка. Люди можуть не бути фанатами к-поп, але точно хоча б раз чули про BTS, а в квартирі кожного, ймовірно, знайдеться щось від Samsung — чи то пральна машина, чи холодильник, чи телефон. У кожного успіху завжди є рецепт, тож давайте розглянемо цей феномен «захоплення світу» Кореєю.

Зміст

• Історія, побудована сильними людьми на руїнах
• Унікальне 효 (хьо) та його вплив на повсякденне життя
• Звідки зʼявилися такі цінності? 
• Глибоке поняття «가정 (каджон)», або «стосунки розширеної сім’ї»
• Феноменальне явище довіри
• «Ти поїв?» або «밥 먹었어? (паб могоссо?)» — одна з найважливіших фраз у Кореї
• Найколективніша нація світу

Історія, побудована сильними людьми на руїнах

Як ми вже згадували, Корея заполонила світ через музику, дорами, мікротехнології, відеоігри, техніку, автомобілі, косметику тощо, і це явище навіть отримало окрему назву — Халлю. Однак менш ніж 100 років назад Корея була нікому невідомою бідною країною.  
Після 40 років жорстокої окупації Японією, в країні знову настали важкі часи. Після Корейської війни (1950–1953), яку вважають одним із найжорстокіших конфліктів останнього століття, країна була вкрай зруйнована, з низьким рівнем індустріалізації та надзвичайною бідністю й голодом. Корейська війна стала майданчиком протистояння двох світових ідеологій (демократії та комунізму), які розділили світ на дві частини, а сам її початок вважається початком холодної війни. Проте дивом Корея вижила і піднялася з цього хаосу як фенікс.

Жахи корейської війни, що стала одним з найжорстокіших протистоянь 20 століття

Економічне диво Кореї, також відоме як "Чудо на річці Хан", — це феноменальний економічний підйом Південної Кореї в другій половині XX століття. Її ВВП на душу населення зріс з приблизно 100-200 доларів у 1960-х до понад 30 000 доларів у 2020-х роках. Південна Корея стала одним із провідних експортерів електроніки, автомобілів, суден, а також технологій. 

Проте в чому ж секрет успіху? Як вони стали такими успішними, як змогли піднятися після такої трагічної історії? Сьогодні ми розглянемо цей феномен з точки зору цінностей, бо будь-які зовнішні зміни завжди починаються з внутрішнього росту, а також дослідимо: що ми можемо перейняти в них, аби теж стати сильною державою.

Сеул – мегаполіс із населенням понад 9,4–9,7 млн осіб, що продовжує зростати

Унікальне 효 (хьо) та його вплив на повсякденне життя 

Якось на зупинці я побачила просту ситуацію, яка торкнула мене до глибини душі. На переході зустрілася пара. Вони побачили одне одного і перше що зробили — не роздумуючи низько поклонились одне одному, і лише потім поцілувались. Чоловік поклонився з такою широкою посмішкою, і цей момент, каче кадр з кіно, закарбувався у моєму серці. Я все думала: чому ця сцена не виходить у мене з голови, а згодом зрозуміла — я побачила стосунки чоловіка і жінки не просто як закоханість чи пристрасть, а як повагу, що виражається на глибокому невербальному рівні, на рівні людського ставлення.

Поклін у Кореї, як і в багатьох азійських країнах, займає особливе значення. Це прояв поваги, коли  ти «схиляєш голову», найважливішу частину тіла, таким чином проявляючи смиренне ставлення і відданість партнеру у стосунках. Найбільше дитяче захоплення у мене викликає повний уклін на весіллі, який молода пара робить батькам. А щоразу, коли бачу такий поклін учня своєму вчителю, виступають сльози, бо у моєму досвіді, хоч і були гарні стосунки з викладачами, але таких глибоких відносин, де ти любиш, дякуєш та поважаєш свого вчителя як рідного батька чи матір, — такого не було.

Кадр з фільму «Матч» або «Поєдинок», англ. The Match, кор. 승부

Повага стала частиною їхньої культури поза релігією. Це культура, де молодший може проявити шанобливість, а старший — відчути радість від вкладу в молодшого. Це, гадаю, важливий аспект, який ми можемо успадкувати, щоб також стати успішними людьми: культура поведінки в суспільстві, заснована на шанобливості, відданості та вірності, всюди, де б ми не були – на роботі, в сімʼї, в університеті і навіть із незнайомцями.

Звідки зʼявилися такі цінності? 

Традиція поваги, особливо поваги до предків, у Кореї має дуже глибоке коріння — це не одна причина, а поєднання філософії, релігії та способу життя.

Ще до будь-яких філософій корейці мали шаманізм і вірили, що душі померлих не зникають, а залишаються поруч. А також предки можуть впливати на життя живих (допомагають або шкодять), тому їх треба задобрювати і шанувати. 

Згодом зʼявилося Конфуціанство — система, яка все структуризувала і зробила культ предків центральною нормою життя. Основною ідеєю стало поняття «효 (хьо)», або «синівська шанобливість». Це дало чіткіші правила, ієрархію в сім’ї, обов’язок пам’ятати предків навіть після смерті, і стало не просто вірою, а соціальним законом. Сильною позицією такої філософії стало розуміння того, що людина — це частина роду, тому вона представляє не просто себе, а лінію предків.

Що ми можемо взяти для себе? Я думаю це дуже гарна традиція – будувати життя зберігаючи памʼять про предків для нащадків, а також позбуватися егоїзму, аби «моє життя» було не тільки про «мене», але й про мою сімʼю, рід, народ і суспільство.

Традиційне свято Чхусок — свято врожаю і день вшанування предків

Глибоке поняття «가정 (каджон)», або «стосунки розширеної сім’ї»

Ви чули колись як називають друзі або колеги одне одного в Кореї? Спочатку мені було незвично називати подругу «언니 (онні)», або буквально «старша сестра», але згодом я зрозуміла, що справа не в назві, а в ставленні. При такому мисленні людина — це не окрема одиниця, а частина стосунків, і тому важливо не просто «хто ти», а «хто ми одне одному». Це створює відчуття, що увесь корейський народ, немов одна велика сімʼя, тому стосунки тепліші навіть з незнайомцями. 

Знаєте, я колись замислювалася, чому людям взагалі потрібна концепція «дружби». Чому ми тягнемося один до одного, аби знайти друзів, і чому взагалі існує така соціальний інститут. І в Кореї я зрозуміла: люди шукають друзів, бо природно хочуть мати стосунки аналогічні стосункам у сімʼї з рідними братами і сестрами, де можна бути самим собою, де є довіра, де ти проживаєш і розділяєш з цими людьми щасливі та важкі моменти. Це опис гарного друга, але по своїй суті — це опис гарного брата чи сестри.

Феноменальне явище довіри 

Я скажу чесно: я отримала культурний шок, коли приїхала в Сеул. Це неймовірно велике місто, населення якого становить майже 10 мільйонів осіб. Здавалось би це має бути людне місто. Так і є. У Сеулі людей багато, і ці люди гучні та швидкі. Але мій шаблон для динамічної столиці зламався, коли я побачила як буквально в кожній кавʼярні корейці займають собі столик… телефоном чи гаманцем. Як це можливо? Ба більше, скажу, що коли їм треба відійти, вони можуть залишити буквально усі свої речі, включаючи дорогі компʼютери і документи за столиком, і зникнути на 20 хвилин. Я довго звикала до цього, бо судомно збирати речі разом з курткою і йти з усім цим добром у вбиральню, щоб потім повернутись назад – від цієї звички треба було відвикнути. Я не хочу ідеалізувати Південну Корею, там також є крадіжки. Плюс, рівень безпеки в країні теж високий: всюди камери, швидка реакція поліції тощо. Проте питання в цінностях, та рівні довіри в суспільстві. Я не краду, тому я не боюся що у мене щось вкрадуть.

Звичайні кафе в Південній Кореї, де столик займають телефоном

До того ж у них існують магазини, де немає ні продавців, ні охорони. Ти проходиш сам, береш усе, що хочеш, скануєш, оплачуєш і йдеш додому. Також я особисто мала ситуацію, коли моя подруга загубила банківську карту, і коли ми це зрозуміли, то пішли тим самим маршрутом і через кілька годин знайшли її.

Чи можемо ми так само побудувати таку культуру? Звичайно, дива не станеться, якщо я почну залишати речі в кафе, бо довіра в такому випадку — це те, що стосується не тільки мене, але й кожного незнайомця. Проте це може бути для нас орієнтиром, таким собі «маяком цінностей» — до якого рівня ми можемо прийти, якщо будемо змінювати свою культуру через освіту і сильні особисті принципи.

«Ти поїв?» або «밥 먹었어? (паб могоссо?)» — одна з найважливіших фраз у Кореї

Як ми вже згадували, Корея пережила страшний голод і війну, тож їжа почала займати особливе місце в житті корейців. Питання «Ти поїв?» означає не просто цікавість, чи ти голодний, а перекладається як «як ти?».

Формат кафе у них виглядає як «шіктан», що зазвичай не є фешенебельним закладом, а місцем, яке відкрила сім’я і куди ходять усі люди з околиць. У простенькому шіктані можуть сидіти вишукані пані в обідню перерву, а поруч — звичайні робітники-будівельники після зміни.

Популярним шіктан стає не тому, що там «інстаграмна картинка», а тому, що їжа там найбільше нагадує мамину їжу: власники особисто готують найсвіжіші продукти і роблять це з любов’ю. Та й гості в таких шіктанах зазвичай постійні клієнти, і вони дуже сердечні, бо не раз, коли ми приходили, — і власники, і відвідувачі пригощали нас стравами.

Також у мене був випадок, коли я захворіла і тиждень лежала вдома. До нас заходив власник квартири, яку ми винаймали, і запитав, що сталося. Він так перейнявся тим, що я нездужала, що ввечері я знайшла в холодильнику упаковку м’яса і листівку: «Гарно їж, бо ти маєш одужати».

Я ледь не розплакалася, бо, здавалося б, яка йому справа до мене? Але він завжди підгодовував нас, і це було не просто дружелюбністю, а тим, як корейці проявляють піклування та батьківську любов.

Обіди в шіктані, де половину їжі ми не купляли, а отримали в подарунок від власників чи гостей закладу, а також фото м’яса, яке купив власник квартири, щоб я одужала

Найколективніша нація світу 

Чесно, я ще не бачила у своєму житті більш колективної нації. Окрім того, що корейці самі по собі є гомогенним народом (етнічно, культурно і мовно однорідним), вони ще й люблять усе робити разом.

Навіть зараз, коли до Південної Кореї приїжджає багато іноземців, така культура зберігається у корейців у повсякденному житті. Я не раз це помічала у кав’ярнях, куди вони приходять завжди компаніями — медсестри на обідню перерву, сім’ї, друзі. Вони постійно з кимось разом, і це для них природно.

У корейській мові є цікавий феномен слова 우리 (урі), тобто «наш»: вони не кажуть «моя мама», вони кажуть «наша мама», або не «моя країна», а «наша країна». Це стосується таких виключних слів, як мама, тато, син, донька, брат, сестра, країна, сім’я, мова тощо — тобто всього, що стосується корейської ідентичності. Як ви зрозуміли, сімейні стосунки також є частиною корейської ідентичності.

Спортивний майданчик, на якому навіть старше покоління обирає максимально спільний спорт, наприклад — парні велосипеди

Тому дуже часто я помічала, що вони не стоятимуть осторонь. Якось на зупинці поліцейський зупинив мотоцикліста. За п’ять хвилин, поки вони розбиралися, зібралася ціла група дідусів з околиць, які почали захищати місцевого мотоцикліста, і врешті-решт повчання мотоцикліста переросло в повчання поліцейського.

І що цікаво, поліцейський не користувався своїм становищем і не проявляв агресії, а навпаки — шанобливо пояснював дідусям, чому він затримав хлопця. Адже яку б позицію ти не займав, ти маєш дотримуватися невидимих правил ієрархії поколінь.

Я не раз чула скарги від західної молоді: мовляв, чому ми маємо поважати старших лише за те, що вони старші, навіть якщо вони «дурні». Проте, як на мене, східна культура поваги — базової поваги, навіть якщо ми об’єктивно бачимо професійну чи вікову некомпетентність інших — може допомогти створити здоровіше суспільство.

Знову ж таки, звичайно, у всього є зворотний бік: навіть у Кореї через такі суспільні правила люди можуть користуватися своєю позицією, вищою за віком чи знаннями, задля власної вигоди або отримання слави, і це руйнує стосунки. Тому в Кореї, як і в будь-якій країні світу, все не ідеально, і такі випадки трапляються.

Проте, так чи інакше, такий підхід до життя і такі цінності об’єктивно роблять корейців щасливішими та дозволяють будувати щиріші й глибші стосунки. Така культура може стати для нас орієнтиром, навіть попри недосконалість її втілення.

Попри складну історію, війни та голод, Корея вистояла ці труднощі, бо мала сильну віру. По своїй натурі корейці доволі духовний народ — таке у мене склалось враження про них. Що я вкладаю в це поняття: усе що згадувалось у статті — шанобливість, повага, піклування про інших. Саме культура стала основою стрімкого економічного розвитку, бо «щоб зерно зійшло, важлива родючість землі». 

Це була перша частина статті про Південну Корею, а в другій розкажe: які ще секрети ховає в собі культура корейців, що таке висококонтекстуальність Азії та чому Корея захоплює світ сучасного кіно та музики.

Продовження у 2-й частині...