Доля, призначення і свобода вибору: чи все визначено наперед?

Доля без свободи перетворюється на вирок. Свобода без сенсу — на хаос.

Питання долі — одне з тих, яке людство ніколи не залишало в спокої. Чи є в нашому житті заздалегідь написаний сценарій? Може ми виконавці чийогось задуму? Чому взагалі існує поняття «доля»? Або навпаки — можливо ми самі архітектори власної реальності, які лише помилково називають закономірності «долею»?

Це питання стоїть на перетині філософії, психології та особистого екзистенційного досвіду. І, що цікаво, жодна з цих сфер не дає простої відповіді.

Зміст

• Звідки походить доля?
• Загадки з минулого
• Людство у пошуках
• Психологія: між сценарієм і свободою
• Все почалось до нас
• Призначення , але яке?
• Куди ми йдемо?
• Чи має щастя форму?
• То свобода волі це не вибір, а відповідальність?
• Отже, чи все визначено наперед?

Звідки походить доля?

Ви задавали собі питання про життя? Про народження певних характерів в певних сімʼях, про те, чому існує концепція «другої половинки», або відчуття, що якась конкретна людина, по незрозумілим причинам, відчувається як дуже особлива для вас?

Чому деякі люди хворіють і помирають молодими, і чому їх близьким випала доля пережити цю втрату? В той самий час, чому деякі майже втратили життя, але залишитись жити далі?

Катастрофи, серцеві напади, «випадкові» зустрічі, фатальні знайомства... Хотілось би аби когось ніколи не зʼявлялось в нашому житті, або навпаки, аби цей хтось був поруч у «тисячах наступних життях»…

Багато речей не залежать від волі людини, хоча...

Напевно можна сказати, що ми не знаємо багато чого про минуле, наших предків і зародження Всесвіту, і навіть якщо дізнаємось — чи хтось повірить? Зі стрімким розвитком інтернету, здавалось би, можна розкрити і прокричати істину на весь світ, але навіть ця стаття — стрімко потоне в хаосі швидкого дофаміну, непотрібних покупок, їжі, пліток і скаму.

Але, якщо вам випала доля прочитати це, ще й невипадково (бо чомусь ви зупинили свій погляд на слові «доля»), то — не все втрачено. Ви задастеся питаннями, замислитесь про сенси, і, може, навіть знайдете якісь відповіді — тоді я вважатиму, що я писала недарма.

Тож сідайте зручніше і поговоримо про життя і долю.

Загадки з минулого

Навіть якщо вищезгадані питання торкнули вас вперше, для людства вони вже знайомі тисячі років. Як ми вже згадували, історія несе в собі ці цікаві питання з повсякдення — про дежавю, про досвіди спогадів з «минулих життів», реінкарнацію, про іньйон.

Іньйон (In-Yun) — корейське поняття, що означає «доля» або «зв'язок», особливо у контексті стосунків між людьми. Воно символізує віру в те, що зустрічі, навіть короткі, зумовлені минулими життями. Поняття набуло популярності завдяки фільму «Минулі життя», де воно описується як право створювати власну долю, не обмежуючись упередженнями.

Ці питання не випадкові, бо людство намагається пояснити таємничі збіги обставин та закономірності. Про це пишуть книги, знімають фільми, і найінтригуюче — це не вигадані історії, а спроби пояснити те, що ми бачимо, але поки не в змозі осягнути.

Людство у пошуках

У класичній філософії ідея долі часто асоціювалася з фатумом — силою, що стоїть над людиною. Стоїки вважали, що світ підпорядкований Логосу, розумному порядку, і свобода людини полягає не в зміні подій, а у ставленні до них. Тож у стоїцизмі доля — це не хаотичний вирок, а поле для можливостей.

Сучасна філософія говорить трохи інакше. Екзистенціалісти, зокрема Жан-Поль Сартр, радикально заперечували наперед задане призначення: «існування передує сутності». Людина не народжується з готовою місією — вона формує її через вибір.

Попри вагомі аргументи обох таборів, глибоко всередині кожного все одно зʼявляється вогник надії на те, що «життя вело мене в цю точку», або «нам судилося зустрітись». Мої найулюбленіші фільми на цю тематику: «Прибуття», «Хмарний атлас» та «Ефект метелика».

Психологія: між сценарієм і свободою

Психологія додає до розмови трохи тверезості. Ерік Еріксон описував життя як послідовність психосоціальних криз, кожна з яких потребує активного вибору. Немає гарантії, що людина «правильно» пройде кожен етап — але саме в цьому і полягає формування ідентичності.

У транзакційному аналізі Еріка Берна з’являється поняття життєвого сценарію — несвідомого плану, сформованого в дитинстві. На перший погляд це звучить як підтвердження фаталізму: ми живемо за програмою. Але ключовий момент інший — сценарій можна усвідомити і переписати. Усвідомлення тут стає точкою свободи.

Карл Юнг пішов ще далі, ввівши ідею індивідуації. Призначення людини — не виконати зовнішню роль, а стати собою. Юнг не заперечував архетипів і колективного несвідомого, але вважав, що сенс життя розкривається через внутрішній шлях, а не через зовнішній успіх.

Віктор Франкл, спираючись на досвід концтаборів, запропонував інший кут зору: сенс життя не вигадується і не нав’язується — він відкривається у відповідь на конкретні обставини. Людина не питає життя: «у чому моє призначення?». Навпаки — життя питає людину — хто ти? І людина має відповісти власними вчинками.

Цей підхід руйнує обмеження вибору «все визначено / нічого не визначено». Є умови, які ми не обираємо: час, тіло, історичний контекст. Але в межах цих умов завжди залишається простір відповідальності.

Все почалось до нас

Насправді, мені здається все достатньо просто. Навіть концепція реінкарнації може здатись не такою містичною. Адже, кожен з нас (і наше життя, зумовлене минулим), є логічним продовженням різних родоводів, предків, і ми вимушено повторюємо їхні помилки і перемоги. Це записано в нашому ДНК, в наших рисах обличчя, в нашій статурі, характері, стилі мовлення, вихованні і, загалом, в 99% життя кожного з нас. Бо все, що у нас є, і все, з чого ми зліплені — це спадок минулого. Це я б і назвала долею. Ми часто повторюємо життєвий шлях батьків, і, хочемо ми цього чи ні, ми беремо від них як хороше, так і погане.

Проте, той таємничий 1% — це і є свобода волі, вибору. Коли, наприклад, син вибирає не повторювати долю батька, який страждав алкоголізмом. Чи донька — вибирає пропрацювати свої травми і пробачити образи на матір. Це те, що яскраво відображає існування самосвідомості, яку ми безсумнівно бачимо, але походження якої пояснити не в змозі. Наука бʼється в пошуках джерела самосвідомості, упершись в кут «важкої проблеми свідомості», а релігія це пояснює просто існуванням Вищої свідомості, як джерела, яке і називають Богом.

Так чи інакше, десь має існувати тому пояснення, і, як показує життя, ми дійсно можемо змінити себе, щоб не потрапити в пастку помилок минулого. Парадоксально, але визначене і невизначене можуть поєднатись, головне знайти точку дотику. А поки, давайте досліджувати далі.

Призначення, але яке?

Ми так багато говоримо про те, що історія людства рухається за закономірними формулами, повторенням минулого, допоки ми не відновимо помилки предків, проте, що ж буде вважатись тим самим відновленням? Яка відповідь чи дія буде «правильною»? Якщо ми намагаємось виправити помилку, змінити поведінку, щоб результат був іншим — якого ж результату ми чекаємо? До якої кінцевої точки ми рухаємось? Куди веде доля?

Це питання виводить нас на нову площину філософських роздумів про мету створення Всесвіту, і змушує наші фібри душі колихатись хаотичніше, адже питання сенсу життя і Буття виглядають як питання, на які ми ніколи не отримаємо відповідей. Від цього стає трохи лячно, але якщо із терпінням поставитись до, загалом, усіх філософських питань, можна уникнути тривоги. Ба більше, давайте розглянемо це питання під новим кутом, і спробуємо знайти принаймні декілька невідомих цього рівняння.

Почнемо з принципу подоби та поняття фундаментальних принципів життя.

Куди ми йдемо?

До якої ж точки веде доля? Чому ми «мали» зустріти ту чи іншу людину, яка кардинальним чином змінила наше життя? Якщо ми рухаємось до певного результату, ми маємо чітко (або хоча б якось окреслено) розуміти як виглядає цей результат. То ж до чого рухається людство?

По своїй природі людина хоче бути щасливою. Від незначних епізодів у житті окремих людей до подій історичного масштабу — все по своїй суті є проявом людського прагнення стати щасливішими.

Що ж робить нас щасливими? Що є тою точкою вічного і незмінного щастя? Безперечно поняття «щастя» виникає як індивідуальний субʼєктивний досвід. Простими словами, щастя викликає не зовнішній стимул, а внутрішня реакція на стимул. Тому питання щастя знаходиться в площині внутрішніх досвідів, що значно ускладнює наукові дослідження. На противагу цьому зʼявляються нові підходи, де науковці та релігійні діячі обʼєднують свої сили в пошуках відповідей. Раджу почитати книгу «Будда, мозок і нейрофізіологія щастя», яку написали науковець та буддійський монах.

Окей, з тим, що корінь щастя у внутрішньому ми розібрались, проте все ще незрозуміло, як це внутрішнє має виглядати, і як його «зліпити»…

Чи має щастя форму?

Чи має щастя форму? Яке воно, яке життя можна назвати щасливим? Які почуття формують досвід щастя від прожитих років? Що я маю робити щоб відчути повний потенціал щастя?

Є гарне дослідження, що тривало 75 років, і висновки були дуже прості — найцінніші і найщасливіші моменти в житті повʼязані з відносинами і рівнем довірливих, міцних, довготривалих стосунків.

То ж виходить ми маємо знайти шлях як побудувати ідеального себе, ідеальні стосунки і ідеально жити в оточуючому середовищі. Занадто часто згадується це слово «ідеально», і для багатьох вона виглядає як утопія — щось нереальне і недосяжне. Проте, якби воно було недосяжним, чи ми могли б і мріяти про це? Якщо ми бачимо на горизонті хоча б відблиски слова «ідеальний», отже десь воно існує. Побудувати життя, за яке буде не соромно, про яке ми не будемо жалкувати, і про яке ми зможемо сказати із чистою совістю: я зробив усе що було в моїх силах і вкладався в усе із чистим серцем — мабудь так звучить щасливе життя.

То свобода волі це не вибір, а відповідальність?

Чи маємо ми вибір: прожити щасливе чи нещасне життя — коли, можливо доля, тягнучись з минулого, підготувала для нас труднощі? Труднощі, які ми можемо прожити гідно, якщо зрозуміємо як реагувати, як себе вести, згідно певного еталону принципової людини? Можливо варіантів як прожити труднощі, як вести себе чесно, щиро, сумлінно, не так вже і багато? Можливо десь є еталон відданого, люблячого серця, з яким ми зможемо відчути розраду під час болю, полегшення від нанесених травм і спокуту помилок? Можливо хоча б якась людина таки відкрила еталон внутрішнього щастя?

Ми збираємо по крихтам відблиски того, ким би ми хотіли бути: найздоровіші реакції, найщиріші посмішки, найглибші розмови, найлогічніші думки. Той еталон точно десь є, як та формула прискорення чи теорема Піфагора. Питання в тому, коли ми сповна відкриємо її? І коли втілимо? Бо поки ми не відкриємо цей еталон, щастя буде випадковим вибором, а після відкриття — невідворотною відповідальністю.

Отже, чи все визначено наперед?

Доля — це не жорсткий сценарій, а поле можливостей там, де є незмінні умови, але і є варіанти відповідей. Призначення — не наказ згори, а напрям, який поступово проявляється через досвід, помилки, вибір і внутрішню чесність. Напрям до точки, десь і для когось чітко окресленої, а для когось розмитої, проте реально існуючої. Існуючої як гравітація, як закон Архімеда, як усі ті принципи з якого складається Всесвіт. Принципи які існують, попри те чи ми їх знаємо або не знаємо, попри те чи вони відкриті або ще не відкриті, і попри те — чи ми з ними погоджуємось чи не погоджуємось. Вони існують, а нам лише залишилось їх втілити.