Одна з тих багатьох під час війни
Пам’ятаю фото, зроблене першого січня біля Офісу Президента. На фото дівчина з, як зараз стало більш помітно, безтурботною посмішкою.
Той Офіс, того самого Президента. Саме того Президента, якого я тепер поважаю. Президента того народу, яким я тепер пишаюся. Тепер я точно пишаюся тим, що я Українка.
Вже двічі проводила конференцію для іноземців про війну в Україні, і буду, і маю ще це робити. Навіть з болем в середині за свою країну, я буду погоджуватися розповідати історію мого народу і мою особисту. Доповідаючи вдруге розплакалася вже на третьому слайді, адже саме в ті дні я ніяк не могла зв’язатися зі своєю сім’єю, яка залишилася в Чернігові. Замість голосу своїх рідних на ті п’ять номерів я чула холодний голос автовідповідача. І наскільки багато в Україні таких як я було, є, і, нажаль, буде. Буде, допоки ми не переможемо. А ми точно переможемо!
У цій статті:
Обізнаність приходить несподівано
… визнати російську федерацію країною-терористом
Обізнаність приходить несподівано
Коли готувалася до конференції, ой начиталася, ой начиталася…. Зараз цю статтю пише не дуже освічена українка, і вона готова в цьому зізнатися з хендехог. Це я так вас підготувала. Хоч і складала ЗНО з історії України і так непогано навіть склала, АЛЕ я майже нічого не шарила з історії після здобуття Україною незалежності. Взагалі в шоці, що відбувалося в Україні, коли була малою. Реально В ШОЦІ ! Як взагалі хомосапіенсу на голову налізе те, що робила Росія з Україною? Обкрадали, обманювали, маніпулювали, підсилали своїх дружбанів у політики… І я ж ще багато чого не знаю. Росія ніколи не визнавала Україну незалежною державою, намагаючись подавити її своєю силою та могутністю. Коли читала про передумови Помаранчевої Революції та Революції Гідності ясно побачила, що Росія і є тим самим “BAD GUY” на світовій арені. Це ж треба таке творити і в очі дивитися й посміхатися. Абсурд!
Коли братерство неможливе
Деякі люди (з Європи, а може й інших країн) казали, що росіяни та українці – брати, у них спільна історія, мови дуже схожі, між ними має бути хороше братерство. Однак це неможливо.
Ми - різні країни, у нас різні кордони, різні мови, різні люди, інша історія, різна ментальність, різні цілі.
Хоча Україна була частиною Радянського Союзу, її влада (чи що то воно таке було) не ставилася до нас, як до братів. Найяскравішим прикладом цього може бути голод, що вразив Україну наприкінці 1932 та 1933 років, він був однією з найсмертоносніших катастроф в історії Європи. Сталін, «батько народів» заморив голодом чотири мільйони українців.
Час, коли братерство БУЛО можливим, це коли Радянський Союз розпався і Україна стала незалежною країною так само, як і Росія. Тоді Росія могла б ставитися до нас як до рівноправної країни зі своєю владою, своєю політикою, своєю економікою, своєю бізнес-сферою і так далі, не намагаючись сунути носа і домінувати над Україною.
Зараз же - війна.
… визнати російську федерацію країною-терористом
Однією з важливих задач для мене - це донести, що це не якийсь там конфлікт між Росією та Україною. Якщо ми використовуємо слово «конфлікт», це означає, що дві країни мали причини і мали намір воювати, але це не наша історія. Україна намагалася вирішити ситуацію будь-якими демократичними шляхами. Тож висновок простий: це терористичний напад агресивної російської федерації на Україну. Не конфлікт. Росія - країна-терорист. І як сумно, що моє місто розташоване саме поряд з цим терористом. Мало того, не з одним, а з двома.
Чернігів – один з героїв
Вже не пам’ятаю що за день то був, яке число, але точно можу візуалізувати екран телефону з повідомленнями від мами, що ракета влучила прямо в школу, що вилетіли вікна і загинули люди.
Мій молодший брат не може продовжити навчання в 21 школі, як і сотні інших учнів. Ракета влучила точно в школу. Біля цієї школи є (або краще сказати була) інша школа – 18-та, яка також була знищена іншою ракетою. Найгірше те, що люди приходили туди взяти їжі або віднести провіант для ЗСУ. Багато людей загинуло. На жаль, це не кінець.
Взагалі, в цьому районі було запущено три ракети. Третя ракета влучила на вузьку дорогу між будинками поряд з моєю школою та моїм будинком. Багато хаток було знесено, люди загинули. Складніше всього було усвідомити, що померла моя сусідка, з якою ми в дитинстві були, як то кажуть, не розлий вода. А тепер її немає. Я несвідомо хитала головою вправо-вліво стоячи в тій черзі і сльози мимоволі котилися по моїм щокам. Важко усвідомити смерть, коли вона прилітає з ракетою, а ти десь не там, не з тими людьми. Знаєте, моя судка Поліна ще навіть не закінчила універ. Це мав би бути останній четвертий курс. Десь рік тому вона почала активно вести Інстаграм сторінку, вже займалася репетиторством, проходила онлайн курси для вчителів, сто відсотків вона вимальовувала плани на своє світле майбутнє. А тепер це все ніщо. Просто ракета знесла дім. В тих завалах померли її батько, наречений, брат. Брат, який ходив до тієї самої сусідньої школи вже не відвідає уроків ніде, може крім Неба. Мені було страшно уявляти, як вчителі викреслюють його ім’я зі списку учнів класу. В університеті викреслять ім’я Поліни. Куди дінеться історія цієї студентки? А як відчуває себе мати? Не можу і не хочу уявляти.
Якби не війна….
Борітеся – поборете …. Звичайно поборемо! Мені тяжко таке писати, ще складніше промовити, але навіть не дивлячись на всі ті страждання моєї сім’ї, моїх сусідів, моїх друзів, мого народу… я все одно вважаю, що ця війна мала статися і вона зіграла свою роль для становлення України та всього світу.
Володимира Зеленського не визнавали інші крутелики президенти, з Україною не рахувалися, Європа та США загрузли в індивідуалізмі, егоїзмі та філософії “моя хата з краю”. Та і всередині України мало що хорошого відбувалося. Країна агресор всіма силами намагалась знищити ідентичність українського народу, її душу і незламну волю. А що ж тепер? Ми, як нація ще більше пробудились, ще більше очистили свою свідомість і розгледіли нечисть сусіда (рф). Ця війна зробить Україну новою країною, ми її відбудуємо. Замість зламати нас, ця війна об’єднала зі своєю ідентичністю, в любові до країни і нашого народу, допомогла побачити де вороги, а де друзі. Ми розгледіти наших крутеликів Зеленського, Арестовича, Кіма та багатьох інших, допомогла відчути цінність життя, того життя, що любить неньку Україну.
Ми зараз пишемо історію. Ні, навіть не так. Ми творимо історію всього світу, боремося за права людей, свободу і мир, пробуджуємо інші країни, змушуємо їх об’єднуватися. Світ вже не буде як раніше. Відчуй свій вклад в це!
Я точно буду відбудовувати Україну після перемоги. А ти?
