Ерготерапія. Старт професійного шляху студента

Коли мене запитують, на якій спеціальності вчуся, то я з гордістю відповідаю: «Фізична терапія та ерготерапія».

І у мого співбесідника одразу від здивування і захоплення заокруглюються очі, тому що саме слово «ерготерапія» для багатьох не знайоме. Тому аби пояснити, що це за фах, просто наводжу коротенький приклад, і тоді стає трохи зрозуміліше. У цій статті я докладно розповім про цю професію, де вона застосовується, і поділюся практичними випадками із своєї коротенької практики.

Зміст:

1. Історія вступу до ВНЗ
2. Про фізичну терапію
3. Про ерготерапію 
4. Випадки із практики
5. Мої роздуми
6. Висновки

1. Історія вступу до ВНЗ

Як усе починалося. Перед закінчення школи переді мною постало одвічне питання – до якого вишу вступати. Про “gap year” тоді навіть і подумати не могла. Звісно, вся ця вступна кампанія не пройшла без конфліктів між мною і мамою. Стандартна ситуація – батьки вважають часто, що краще знають, що потрібно їхнім  дітям. Виставлення пріоритетів вищих навчальних закладів не обійшлося без проблем,  мама переконувала  мене податися на фармацію, але  це абсолютно не входило в мої плани, ніколи в житті не бачила себе фармацевтом. Батьки ж уявляли мене в аптеці у білосніжному халаті – так виглядала, мабуть, робота маминої мрії, але не моєї. 

Перед навчанням в університеті я не зовсім  усвідомлювала, що таке фізична терапія та ерготерапія. Тоді у мене було переконання, що платити за навчання в закладі марна справа, якщо ймовірність знайти робоче місце за дипломом доволі низька, але набір екзаменаційних предметів і моя любов до анатомії взяли своє. Тому, дізнавшись результати вступної кампанії, я у перший же день подала документи саме в спортивний виш, де готували не лише спортсменів, але і фізичних терапевтів.

Перший рік був для мене надзвичайно серйозний і важкий і, звісно, супроводжувався сумнівами: куди я потрапила і чи справді обрала правильну спеціальність. На другому курсі перехід на дистанційну форму навчання через COVID додав ще більше стресу. Питання проходження практики у лікарні опинилося під загрозою. Хоч теоретичне навчання мене дуже дратувало, але я розуміла, що потрібно здавати екзамени і закривати предмети. Три роки чекала дня, коли нарешті почнеться практична частина. По закінченню третього курсу я одягнула білий халат і як на крилах полетіла у відділення медичної реабілітації.

2. Фізична терапія

Фізична терапія (ф.т.) – це вид лікування за допомогою різних фізичних вправ, наприклад – силових, гімнастики та іншої фізичної діяльності. Ф.т. спрямована на те, щоб відновити навички ходьби, збільшити силу м’язів. Наприклад, коли я була асистентом фізичного терапевта при реабілітації дітей зі сколіозом, то лікувальні фізичні вправи були необхідні для зміцнення тих м’язів, які прилягають до хребта і створюють м’язовий корсет для підтримки спини. 

Це професія із широким спектром робочих місць. Я можу працювати у лікарнях, а саме: у відділеннях медичної реабілітації та неврології, приватних реабілітаційних центрах, різноманітних курортах, дитячих центрах. Ще хотілося би розвіяти один міф: багато хто думає, що фізичний терапевт – це масажист, але для фізичної терапії масаж виступає як засіб відновлення пацієнта після якогось захворювання, наприклад, COVID 19. Основне завдання фізичного терапевта – це відновлення руху або його корекція, якщо він не правильний і ускладнює життя пацієнта.

3. Ерготерапія

Ерготерапія – це заняттєва активність, яка необхідна  для відновлення побутових навичок пацієнта. Це  не нове явище у Канаді, але в Україні  ця галузь лише  набирає обертів. Приховані хвороби, які з часом  проявляються, найпоширеніші  травми головного мозку  чи спинного для багатьох стають трагедією, і в прямому сенсі вкладають у ліжко на роки, і пацієнт часто стає тягарем для своїх родичів, адже потребує постійного догляду. 

Ерготерапевт – професія клієнтоцентрична, тобто ми працюємо на запит пацієнта. Наприклад, людина постраждала в аварії, і після цього рухи у пальцях руки втрачені, але разом із тим хворий  є професійним  вишивальником і заробляє тим собі на життя. Тому наше завдання полягає у тому, щоб провести правильну діагностику і сказати пацієнтові, чи можна цю функцію дрібної моторики кисті відновити. Фахівець у тандемі з пацієнтом та його родиною ставить правильну мету – наприклад, через три місяці вишити маленьку картину. Або у родини запит – навчити хворого готувати їсти самостійно. Тоді працюємо на імітованій кухні, максимально пристосованій під потреби пацієнта. Якщо людина на візку, то висота столу має бути відповідна. Працювати можна також багато де, починаючи від звичайної лікарні і закінчуючи  геріатричними центрами (будинки, де проживають люди похилого віку).

4. Як проходила моя практика

У перший день, прийшовши в лікарню, я побачила, що моя практика переважно полягатиме у роботі з групами дітей із різними ступенями сколіозу. Вікові групи дошкільнят і підлітків перебували у одному кабінеті і виконували вправи із гантелями, палицями та іншими пристосуваннями. Також приходили батьки. Моя наставниця робила огляд дітей і виписувала їм вправи. І саме тут мої очікування не збіглися із реальністю – мати справу з такою проблемою мені виявилося, на жаль, нудно і не перспективно. Хоча такі вади хребта широко поширені, але я мріяла завжди працювати зі складнішими патологіями. Тому я прийняла рішення перейти практикуватися до неврологічного відділення, тому що мені цікаво було подивитися, як працює ерготерапевт. Зайшовши у коридор, я відразу відчула атмосферу сірості і болю. Коли відчинила  двері палати, то побачила сумну картину:  хтось під киснем, хтось в комі, і біля ліжок переважно сиділи стомлені нічним чергуванням родичі. Виснаженість цих людей була написана на обличчі. Підійшовши до 90-річної бабусі, яка харчувалася через зонд, я почула слова своєї наставниці: «Тут ти їй нічим не зможеш допомогти, лише зробити пасивні вправи і все».  Усвідомлюєш, що близькі просто в стані очікування, що буде далі. 

Ще до початку практики мене цікавила робота з інсультами та іншими неврологічними захворюваннями, а прийшовши у лікарню, я вкотре у цьому переконалася. Мене здивувало те, які сильні духом люди приходили на реабілітацію. Один із цікавих прикладів – це чоловік із втратою сили у руці на передпліччі, фактично без допомоги не можливо було виконати рух, а випадок, який призвів до цього всього – це падіння плити вагою у 2 тонни на пацієнта. Проте хворий не втрачав позитиву, його ситуація не стала для нього трагічною у психологічному плані, а, навпаки, вона змушувала рухатися вперед, лікуватися і продовжувати жити. 

Дитячі випадки також шокували. Коли я спостерігала за дитиною, яка у віці 7 років перенесла операцію по видаленню скроневої частини мозку, з метою видалення вогнища епілепсії, таких операцій колись в Україні не брався виконувати ніхто. Доводилося працювати з людьми, які мають декілька захворювань, але найбільше мене дивувало те, що всі вони не втрачали ентузіазму. Побачивши 7-річну дівчинку з 4-тим ступенем сколіозу, де грудка клітка повністю деформована, я зрозуміла, що таке дитяча боротьба за життя і велика праця.

Зазвичай, поширені причини звернення до реабілітації такі: сколіози, заміни суглобів на штучні, інсульти, паралічі, дитячий церебральний параліч (ДЦП), грижі. Будучи на першому курсі, я задумувалася, які риси потрібні для роботи у цій галузі медицини, і зрозуміла, що насамперед – це витривалість, як фізична  так і психологічна. Вміння працювати  у команді – так як  у реабілітації поширюється практика мультидисциплінарного підходу – коли всі разом працюють над пацієнтом: лікуючий лікар, фізичний терапевт та ерготерапевт, медсестри, логопеди тощо. Тобто команда формується в залежності від хвороби і запиту пацієнта. Вміння спілкуватися – це мистецтво, а особливо з хворими людьми та їхніми родичами.

5. Мої роздуми

Я усвідомлюю, що це така робота, яка вимагає постійної напруги, і через це призводить до постійних стресів, тому важливо забезпечити собі певну психологічну стійкість у вигляді різноманітних технік психотерапії або ж відвідувати спеціаліста, з метою правильної психологічної роботи над собою. Психологи на сьогодні не є чимось надзвичайним, тому проходження консультацій у них може запобігти психологічним проблемам і збереже працездатність на довший час.

Вважаю, що моя  спеціальність затребувана і буде такою завжди. Адже багато людей потребують реабілітаційного втручання. Також є  можливість працювати практично у будь-якій медичній установі, взаємодія із різними лікарями вузьких спеціальностей приносить багато знань. Моя мета як фізичного терапевта та ерготерапевта – покращувати якість життя людей, і для мене дуже важливим є результат і задоволеність пацієнта та його близьких.

 Висновки

Слід пам’ятати, що фізична терапія вимагає великої фізичної та психологічної праці, і проводиться вона для того, аби навчитися жити заново і радіти моментам. Така робота, не зважаючи на всю свою складність, наштовхує на філософські роздуми. Коли ти дивишся на життя інших людей, то розумієш, що своє не найгірше, і як би дивно це не звучало, але від цього іноді стає легше на душі. 

Проходячи практику, люди, які  відвідували реабілітацію, вражали мене  своєю мужністю. Усвідомлюючи, що вони подолали фізичну і психологічну напругу, я переконана, що в них часто зникало бажання рухатися вперед, лікуватися і навіть жити. Нам часто здається, що життя таких людей розфарбоване сірими фарбами, проте, це нерідко помилкова думка, адже за межами  своєї практики і у лікарні я бачила безліч прикладів, де неповносправні радіють життю через позитивне бачення, відкриття власних підприємств, досягненнях у своїх улюблених хобі та спорті. Такі люди не можуть не надихати. 

Автор: Оля Шкірпан. Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського, факультет фізичної терапії та ерготерапії, 4-й курс