Шлях молодого письменника

Як пізнання моєї душі вплинуло на творчість

Пилипів Денис

2021 р. 

Якби хтось у дитинстві сказав мені, що я колись буду писати, я б точно не повірив. Я не любив читати книги, а вчити на пам’ять вірші було катуванням - на це витрачалося декілька годин бездумних повторень іноді зі сльозами на очах…

Але в 17 років щось змінилося. Чому взагалі люди починають писати? Як? Зазвичай це відбувається, коли в них виникають якісь питання, коли цікавляться світом, досліджують навколишній світ і головне - досліджують світ своєї душі. В мене було багато питань. І на ці питання не зміг відповісти ані мій ліцей, де я навчався з ухилом на хімію та біологію, ані університет. 

Хто я? Б’юся об заклад, вам теж зараз важко відповісти… Перебираєте в голові свої колишні досягнення, статуси, дипломи, професії… Але суть питання глибша: хто я? Щоб відповісти на нього, треба запитати у своєї душі. Інакше який сенс в моєму житті? Чому все відбувається так, як є зараз? Що залишається після людини, коли її тіло закопують в землю? Багато питань… Питань життя… але довкола немає відповідей… кожен шукає сам… Тому для мене письменництво - це пошук відповідей на схожого роду питань, це спілкування зі своєю душею. 

І знаєте, з душею,  як і з людиною, чим більше ти спілкуєшся з нею, тим більше вона розкривається, відповідає. Ось тільки треба бути готовим до відповідей. Я зрозумів, що не всі люди готові зустрітися з собою… Тому що там багато болі, багато всього, що не хотілось би навіть ворушити... Коли я зустрівся зі своєю душею, то знайшов її у стані полу смерті… Візуально це виглядало так: посередині поля лежить темний гігант, й в тому місці, де повинне бути його серце, знаходиться велика чорна діра, яка засмоктує все, що тільки можна, її неможливо прикрити… У такому стані я знайшов своє серце  - воно потребувало любові. І хоча фізично я дорослішав, але всередині знайшов маленьку ображену дитину… Тому перші роки мого письменництва були пройняті болем, печаллю, стражданнями… Іноді я впадав в істерику і, ридаючи, падав на підлогу… Я кидався від однієї стіни до іншої, відчуваючи глибоку порожнечу та самотність… В такі моменти моя душа вигукувала різні фрази, а я лише записував:

Боже

Я, Боже, может быть похожий,

Похожий на миллионы толп людских,

Но, Боже, я не тот прохожий,

Что диво не увидит,

Сокрытое под пеленой от глаз людских.

Я был там, и я видел море,

Видел красочные замки из песка,

Я видел отраженье под луною,

Да, Боже, в нём увидел я тебя.

Тебя увидел я, сокрытым пеленою,

От глаз людских и серости немой.

Что ж ты молчишь?

Что ж плачешь, ты, под тяжестью мирскою?

Оно того не стоит – отпусти.

Присядь же Боже, тут, со мною,

Сотри рукою тайны всех веков,

И пусть ты, Боже, будешь мною,

Доверься мне, я буду нем, когда зажмут тиски…

(Вірш опублікований мовою оригіналу для збереження сенсу)

Ішли роки, я все більше вчився розуміти свою душу. Це спілкування йшло тільки на користь, і в моєму житті відбувалися якісні зміни: вибір оточення, діяльності, напрямку моїх бажань. З-під олівця почали виходити не тільки вірші, але й оповідання з філософськими міркуваннями про життя та смерть. В підсумку моїм улюбленим жанром стали казки. Я любив їх за простоту й в той самий час за глибину. Кожна написана мною казка показувала хід унікальних думок і мій стан на той момент. Наприклад, “Хто я?” - історія про хлопчика, який всім ставив це запитання, але тільки не собі. Або “Дивне бурчання в животі”, де сирота чує клич викинутого на пляж кита, тоді як всі інші діти та дорослі були зайняті своїми думками…

Знаєте, мені самому цікаво  досліджувати свою творчість… З кожним роком я по-новому відкриваю її та думаю, що ж мені хотіла донести душа на той момент. Іноді уходять роки, щоб зрозуміти, що я писав у минулому. 

Уявляєте, за весь цей час письменництво не принесло мені ані копійки, хоча й міг витрачати на нього близько сорока, а то й п'ятдесяти відсотків свого часу. Але я жодного разу не пожалкував, що витратив час, навіть думки такої не було… Я завжди ціную те, що роблю з душею та поважаю тих, хто живе так само. Бажаючи поділитися найдорожчим, що в мене було, я вирішив  видати збірку казок “В моїй голові”, куди ввійшли шість історій: “Дивне бурчання в животі”, “Чому сонце кожен день встає?”,  “Тук-тук-тук”, “Дівчинка з синім волоссям”, “Божевільний король”, “Хто я?”. Це шість унікальних історій з ілюстраціями молодої талановитої художниці Оксани Бабіч. У 2018 році збірка була складена в електронній версії, а нещодавно казки з’явилися у зручному вигляді на сайті з усіма ілюстраціями та посиланням на аудіозапис однієї з казок  (http://v-moej-golove.tilda.ws.).

Над чим працював останнім часом? Близько трьох років я виношував ідею написання книги, в якій були б зображені моменти мого духовного пошуку, пошуку відповідей. Я усвідомлюю, що зараз кожен з нас в такому стані - стані пошуку. Мені боляче бачити, як підлітки втрачають себе, гублять свій потенціал та здаються під напливом труднощів жорсткої системи. Я сам проходив цей шлях, і досі йду. Та моєю мрією було передати той досвід та усвідомлення, яких я набув, які б могли стати компасом або хоча б натхненням для людей. Так нещодавно я завершив роботу над книгою “Щоденник одного життя”. Вона автобіографічна, я намагався максимально передати реальність такою, якою вона є, якою бачив та переживав. Книга  буде складатися з двох частин, частина 1 “Пошук” - завершена.

“Меньше всего мне хотелось писать еще одну выдуманную историю, книгу о мечтах, идеях или рассуждениях. Взявшись за это дело, моим намерением было создать учебное пособие о жизни, реальной жизни. И хотя я неизбежно ограничен лишь опытом своих дней и не могу знать тонкостей жизни остальных семи миллиардов людей, в целом, как я говорил выше, стремления людей очень похожи. Помимо всего этого никто из нас не выбирал: родиться ему или нет, так же как и в конце подчиниться смерти как естественному ходу событий. Если так подумать, то жизнь человека можно сравнить с визитом в гости, где действуют определенные принципы, установленные хозяином дома.

Поэтому, пусть это будет дневник одной жизни...”

Наразі книга находиться в стані редагування, але вже зовсім скоро її можна буде знайти в електронному вигляді. А поки… візьміть олівець, аркуш паперу та почніть спілкуватися зі своєю душею - це найкраща книга у вашому житті.